Вчора син прийшов з дитячого садка і, на мій подив, сказав батькові, що має серйозну розмову до нього. Ми обидва подумали, що це якась дитяча витівка чи гра, і все-таки з цікавістю запитали, про що він хоче поговорити. З дивовижною серйозністю і зібраністю, він сказав, що хоче одружитися і чекає на наше схвалення. Наші серця забилися від несподіванки, адже він ще такий маленький, як таке могло статися? Він був настільки рішучий, що ми зрозуміли: він говорить серйозно.
Ми попросили його розповісти про свою “наречену” Юлечку. Виявилося, що Юлечка – це його найкраща подруга з дитячого садка. Він розповідав про неї з такою ніжністю та захопленням, що у нас не залишилося сумнівів у щирості його почуттів. Він навіть запитав, чи Юлечка може переїхати до нас жити, щоб вони завжди були разом. Ми були вражені його турботою та відданістю. Незважаючи на те, що це виглядало як гра, ми вирішили прийняти його почуття на серйозне обговорення.
Ми розповіли йому про те, що весілля – це велика і відповідальна ступінь у житті, і має на увазі багато змін та зобов’язань. Ми пояснили, що для того, щоб жити разом, потрібно багато обговорити та ухвалити рішення по-дорослому. Але його настрій не згасав. Син наполягав на своєму бажанні та сказав, що хоче бути з Юлечкою завжди і готовий взяти на себе відповідальність за свої рішення. Його рішучість та дитяча наївність змусили нас посміхнутися та згадати свої власні дитячі мрії.
Ми обіцяли подумати про це серйозно та підтримати його, але також сказали, що час покаже, який шлях їм слід вибрати. Ми вирішили не квапити події і дати їхній дружбі розвиватися природним шляхом. З того часу Юлечка стала частим гостем у нашому будинку, і ми стали частиною їхніх неймовірних дитячих пригод. Ми спостерігали, як вони ростуть і розвиваються, і у нас не залишилося сумнівів, що вони є справжніми друзями, які зроблять все можливе, щоб зберегти свої почуття назавжди.