Віра Григорівна вела самотнє життя, її квартиру наповнював лише шум постійно працюючого телевізора. Колись її оточували люблячі чоловік і діти, тепер вона знаходила втіху лише у роботі. Діти роз’їхалися, а чоловіка не стало два десятиліття тому. На вечірній прогулянці вона спіткнулася і впала.
Анатолій, чоловік приблизно її віку, з’явився ніби нізвідки і допоміг їй підвестися. Між ними спалахнула іскра, і вони почали зустрічатися щодня. Згодом вони обидва дійшли висновку, що Анатолію настав час переїхати до неї. Чоловік зробив це, наповнивши життя Віри спілкуванням та радістю. Проте її діти, дізнавшись про стосунки матері, відреагували неадекватно.
Звинувативши Віру у зраді пам’яті покійного батька, її діти поставили перед нею ультиматум, мовляв, вибирай, матусю, між нами та Анатолієм. Вони не забули відзначити, що вибравши другий варіант, вона ризикує більше ніколи не побачити ні їх, ні онуків. Розриваючись між новонабутою любов’ю та сім’єю, Віра прийняла болісне рішення припинити стосунки з Анатолієм, щоб зберегти життя своїм дітям.
Все ж вона не могла не задаватися питанням, чому, проживши стільки років на самоті, вона не може поділитися з кимось роками життя, що залишилися, не піддаючись осуду. У Віри було ще стільки любові всередині, але дарувати її не було кому…