Мені було тридцять два. У мене була квартира, машина, гарна робота, я могла собі дозволити салони краси, магазини та курорти. Але не було родини. Два мої шлюби розпалися через мою безnлідність. Ліkувалася, але не виліkувалась. І змирилася. Якось ми з колегами пішли в бар, гуляли допізна. Там до мене підходив хлопець, котрий намагався привернути увагу. До кінця вечора Антон від мене не відходив. Коли всі почали розходитися, Антон запропонував мені ще відпочити в іншому барі. Ранок був важкий, я не могла навіть з ліжка встати, поки не почула якесь сопіння поруч. І сон, і похмілля як рукою зняло, коли побачила поруч із собою вчорашнього кавалера.
Так швидко я ще не приходила до тями. А він прокинувся і не міг зрозуміти, чому це я його виганяю: “Навіть сніданком не нагодуєш? Хіба ж я не заробив?”, бурмотів Антон. Я ж просто виштовхала його за двері. Після того минуло два тижні, коли почала відчувати дискомфорт унизу живота захвилювалася. Ще й місячні затримувалися, одна із подруг сказала, що таке у неї було при запаленні. Тож я вирішила піти до ліkаря . Але відвідати ліkарню змогла лише за кілька тижнів, квартальний звіт вимагав максимум уваги. Виявилося, що я ваrітна. Такого сюрпризу від життя я не очікувала. На моє щастя ваrітність протікала добре.
Навіть тоkсикозу не було. Антона я не шукала, можливо, він має сім’ю, навіщо йому знати. Хоча була дуже вдячна за ту зустріч. Коли вже була на сьомому місяці подруга запросила мене до себе в село, там річка, свіже повітря. Я погодилася, навіть не підозрюючи, що на мене там чекає. Прогулюючись увечері біля річки, я зустріла Антона. Виявилося, що він перші два тижні після знайомства приходив до мене на подвір’я, сподіваючись побачити мене. Але згадуючи, як я його прогнала, не наважувався підійти. Вже там біля річки він зробив мені пропозицію та повів до своїх батьків. Минуло вже два роки, у нас вже друга дитина. Іноді, коли вже не віриш у щось, воно з’являється у твоєму житті.