Люда працювала санітаркою в пологовому будинку вже довгі роки, і одного разу, прибираючись у коридорі, випадково підслухала, як одна з породіль зізнавалася іншій, що народила дитину не від чоловіка, а від коханця. Люда уважніше подивилася на неї і з жахом впізнала в ній дочку своєї давньої подруги. Люда з тривогою повернулася до коридора. Її руки тремтіли. Все в ній протестувало проти того, щоб чути таку історію, особливо коли це стосувалося дочки її старої подруги Ніни. Після роботи Люда не могла довго заснути.
Вона згадувала молодість, коли вони з Ніною були нерозлучними. І ось тепер вона стоїть перед вибором: розповісти подрузі про це приголомшливе одкровення або мовчати. Наступного дня Люда зайшла до кафе та побачила подругу Ніну за своїм улюбленим столиком. Ніна помітила її: “Людочко, приєднуйся!” Люда невпевнено сіла навпроти. Вони довго розмовляли про минулі часи, про їхнє дитинство, юність, але Люда все не наважувалася заговорити про головне.
“Ніно, ти задоволена своїм зятем?” – раптово спитала Люда. Ніна здивовано глянула на неї. “Так, звичайно. Чому ти питаєш?” Люда похитала головою. “Просто поцікавилася. Все ж таки сім’я – це важливо.” Вони ще трохи поговорили, і Люда пішла, вирішивши для себе, що не варто псувати стосунки між матір’ю та дочкою. За кілька місяців Ніна зателефонувала Люді. “Людочко, ти знаєш, моя дочка вирішила розповісти мені все. Вона зізналася, що дитина не від мого зятя. Я була здивована, але вдячна їй за чесність.”
Люда зітхнула з полегшенням: “Ніно, я рада, що вона розповіла тобі сама. Я дізналася про це в пологовому будинку і довго думала, чи варто мені говорити тобі.” “Дякую тобі за повагу до нашої родини. Все одно правда вилізла б назовні.” Обидві жінки зрозуміли, що іноді доля сама розставляє все своїми місцями, і краще не втручатися в чужі секрети.