Коли я була у випускному класі, до нас до школи прийшов фотограф зробити фотографії старшокласників. Він був молодим, струнким і дуже гарним. Я вмить закохалася в нього. І коли він запропонував мені окрему фотосесію, я, природно, одразу ж погодилася. У вівторок увечері ми зробили всі фотографії, і наш вечір мав продовження. Наступного ранку я прокинулася в його обіймах. Наші побачення тривали місяць, доки я не дізналася, що вагітна. Коли я повідомила йому цю новину, він порвав зі мною всі стосунки,
а я від страху нічого не сказала батькам. Протягом наступних тижнів я носила великий одяг, тому про мою вагітність моя мама здогадалася, коли живіт вже неможливо було приховувати. Мама плакала всю ніч, а розлючений батько вигнав мене з дому. Незабаром з’ясувалося, що тато хотів лише налякати мене цією дією, але я пішла з дому і не повернулася. Через пару днів поневірянь я знайшла собі компанію, яка жила в покинутому будинку. Туди я повернулася вже з дитиною, коли народила. Сусіди спочатку не звертали уваги на нас,
але коли почули плач дитини, то відразу заявили про нас у поліцію. В результаті дитину у мене відібрали, позбавивши батьківських прав , а мене силоміць повернули батькам. Мені тоді було лише 18 років. Нині мені вже 27, а моєму синові скоро буде 10 . Цілий рік після пологів зі мною працювали психологи, потім ще рік я доучувалася в школі. Батьки терпіли моє існування у себе. За ці роки я втратила духовний зв’язок зі своїм сином. У мене немає шкідливих звичок: я не палю, не п’ю, працюю і навчаюсь в університеті на останньому курсі. Я знаю, в якому дитбудинку зараз мій син. Я часто підходжу до паркану і дивлюся на нього здалеку, поки він грає на вулиці
з іншими дітьми. Я боюся до нього підходити. Скоріше, переживаю, що він не прийме мене. Я вже мільйон разів купувала йому подарунки, прямувала до входу в дитбудинок, але в останній момент розверталася і йшла назад. Я навіть із службами опіки консультувалася. Мене запевнили, що мені можуть спокійно повернути дитину. Але як тільки уявлю собі, як подивлюся йому очі, мене відразу ж сковує біль по всьому тілу. Чи наберуся я колись сміливості підійти до сина, чесно сказати, не знаю.