Бабу Стефу проводжали всією сім’єю. І чого гріха таїти, говорили їй прямо про те, як вона їм набридла. І про те, що нарешті настала весна, і тепер вона поїде в село до пізньої осені. Онуки були холодні до неї, невістка не любила. А син постійно був у відрядженнях. Але коли приїжджав, то чи не краще своєї сім’ї ставився до матері. Вона була тягарем для них. Стефа сама все розуміла і з нетерпінням чекала тепла …Бабу Стефу проводжали всією сім’єю. І чого гріха таїти, говорили їй прямо про те, як вона їм набридла. І про те, що нарешті настала весна, і тепер вона поїде в село до пізньої осені. Онуки були холодні до неї, невістка її не любила. А син постійно перебував у відрядженнях. Але коли приїжджав, ані трохи не краще своєї сім’ї ставився до матері. Вона була тягарем для них. Сама все розуміла і з останніх сил терпіла таке ставлення, щороку чекаючи весни, як чогось неймовірного.
Весна в цей рік прийшла рано. Бабка часто сиділа біля під’їзду і милувалася теплим весняним небом, грілася на сонці. А вигляд у неї був як у обшарпаного горобця. Худа, в старих лахміттях, в стоптаних старих валянках, на які були натягнуті гумові калоші.Не дивлячись на те, що свої її не любили, сусіди до неї ставилися добре. Віталися завжди, хвилювалися про здоров’я, допомагали піднятися з вулиці додому на п’ятий поверх. А сусідські хлопчаки навіть якось носили сумку з продуктами, коли зустрічали її по дорозі зі школи, що йде з магазину.Баба Стефа, незважаючи на похилий вік, завжди все робила по дому. Варила, прала, прибирала. Це були її обов’язки. Невістка рідко займалася чимось з цього.
– Ось, сидиш удома весь день, так і роби тут все, – нахабно говорила вона, приходячи ввечері з роботи і скидаючи в передпокої взуття.Онуки з нею не розмовляли. А коли до них приходили друзі, вона не виходила з кімнати, бо якось один з онуків сказав, що вона своїм виглядом ганьбить їх.Баба Стефа ніколи нікому не суперечила. Вона більше мовчала. А вечорами, коли всі вже спали, вона тихенько плакала в своїй кімнатці.На вокзал її відправили на таксі. Щоб не ходити з нею по автобусах. Клади y неї було небагато. Старенька сумка і невеликий пакет з якимось ганчір’ям. Спираючись на ключку, вона тихо шкутильгала по перону. Зупинившись біля лавки, присіла.Незабаром під’їхав поїзд, і вона зайшла в вагон. Стефа дивилася у вікно добрим і світлим поглядом. Коли поїзд рушив, вона дістала з сумки зім’яту фотокартку. Син, внуки і невістка посміхалися з фотографії. Вона останнім часом їх посмішки тільки тут і бачила. Бабка поцілувала знімок і акуратно прибрала його в сумку.
Зійшовши на станції, вона тихенько йшла в сторону села. Хтось підкинув її майже до самого будинку.Стефа відкрила хвіртку, пішла по рідній стежині до дому. Тут все було своїм, рідним, теплим. І тут вона була потрібна. Нехай і старих стін, і старому плоту, і ганку, але потрібна. Її тут чекали.Село для бабки все. Тут вона народилася. Тут народилися діти. Прожила Стефа тут більше півжиття. Пережила старшого сина. Так вже вийшло, що до сьогоднішнього дня він не дожив.Стефа відкрила віконниці на вікнах, затопила піч. Сівши до віконця на лавку, вона задумалася. На цій лаві колись сиділи її діти. За цим столом вони їли, і спали на тих ліжках. Бігали по цій підлозі і так само дивилися в ці вікна. У вухах її задзвеніли дитячі голоси. Тоді вона була мамою. Самою потрібної для них.
Найріднішої і близької.А сонце тоді так само світило в вікно, і було багато днів щасливих і безтурботних.Вона посміхнулася привітною сільської весни.Вранці вона не прокинулася. Залишившись назавжди на своїй землі. На столі лежало багато старих фотографій. І одна свіжа. Але пом’ята, та сама, з якою ще вчора бабці посміхалися рідні їй люди.Поки ми живі, ми можемо встигнути багато. Попросити вибачення, подякувати, зізнатися в почуттях. Поки ми живі, ми не маємо права відкладати такі речі на завтра. Адже йдучи, людина більше ніколи не повернеться, a в наших серцях залишаються такі камені, що носити їх буде дуже важко. Потрібно жити вірою. Правдою. І робити добро від серця. Від себе самого. Любити і чекати, цінувати почуття інших, пам’ятати про тих, хто дав тобі життя і поставив на ноги