Коли я виходила заміж мені було двадцять сім років, чоловікові сорок сім. Познайомились ми на роботі. У цю фірму мене спочатку взяли тимчасово, на півроку, замінити відправленого у тривале відрядження співробітника. Потім, коли термін мого контракту минув, мене вже не захотіли випускати зі своїх рук кадровики. — Виконавча, працьовита, знаюча, в міру ініціативна! Ні. Такого працівника звільняти не можна! — сказали вони і знайшли мені нову вакансію. У цей час якраз звільнилася сеkретар заступника директора, і мені запропонували обійняти звільнену посаду. З Максимом Петровичем я раніше не стикалася.
І коли мене йому представили, була приємно здивована. Чекала маленького, лисого товстуна, а шеф виявився високим, спортивного складання брюнетом з сивиною у волоссі. За рік у нас був корпоратив. Ось тоді все і сталося… Коротше, наступного ранку приходжу, а в мене на столі квіти. І шеф у себе дома! Він пішов мені назустріч і простягнув мені коробочку, спитав: — Людмило, ти вийдеш за мене заміж? Я, звісно, погодилася. Через місяць ми зіграли весілля, а потім я пішла у деkрет. Жили ми щасливо, наро дили трьох дітей. І ось чоловік вийшов на nенсію. Ні, на нашому фі нансовому стані це не дуже й позначилося.
Він отримував nенсію у п’ятдесят тисяч, ми здавали його квартиру, я працювала і не nогано заробляла… Але я відчувала, що чоловік починає нудитися. Запропонувала йому вигадати собі хобі. Він знайшов. Став бігати на побачення з жінками із сайту знайомств. Коли мені про це сказали, я не повірила, навіть у нього не почала уточнювати. Але коли побачила сама, спіймала його на місці злочину, то просто вказала йому на двері. А потім подала на роз лучення. — Ти ж за вдачею не бабій. Тоді чому? — Запитала я його, коли ми вийшли з РАГСу . — Ти молодша за мене на двадцять років. Скоро я перестану задовольняти тебе як чоловік і тоді ти зрад жуватимеш мене. Ось я заздалегідь і помстився тобі…