ІСТОРІЇ
Сашко приїхав у своє рідне село. Хлопець вийшов з автобуса і попрямував додому знайомою вулицею. Він дійшов до хати, відкрив хвіртку і зайшов на подвірʼя. – Мамо, я вдома! – гукнув хлопець. На ґанку зʼявилася мати. З кухні долинув аромат свіженького борщику. – Сашко, ти сьогодні так пізно! – сплеснула руками мати. – Я тут борщику наварила свіженького, наваристого, і пиріжечків насмажила! Давай, швиденько заходь і… Раптом жінка замовкла і уважно подивилась на згорток, який син тримав у руках. – Господи, Сашко, це що ще таке?! – мати дивилась на сина і не розуміла, що відбувається
09.07.2023 narodnadumka
Життя Маргарити вдалося, але могло б бути ще краще, так вважала вона.
Прожила щасливе життя, є донька та син, є онуки. А ось друге велике кохання не трапилося.
Чоловік Андрій прекрасний, люблячий, роботящий і дбайливий. І ні в чому перед нею не винен, хіба в тому, що не схожий на її перше кохання Олександра-Сашка, що не зміг його замінити.
Перше кохання її так і не відпустило, хоча й минуло багато років…
…Восени вона вирішила з’їздити на свою малу батьківщину до села, де народилася та виросла.
– Андрію, поїду-но я в своє село, приберу на могилках батьків, попереду зима. Та побачуся зі старшою сестрою, давно не бачилися. Затримаюсь дні на три-чотири, – сказала вона чоловікові.
– Їдь звичайно, я тут не пропаду, не переживай, що-небудь приготую собі, вже картоплю точно зможу зварити! – посміхався чоловік. – Проведу тебе на вокзал і посаджу в поїзд.
За вікном поїзда мрячив осінній дощ, миготіли розмиті краєвиди. Сльота, осінь була дощова. Дедалі рідше вибиралася Маргарита у рідні краї, вік уже.
Сестра старша із чоловіком із села переїхали до районного містечка. Ось і поїхала Маргарита провідати могилки матері та батька, побачитися з сестрою, пройтися рідними місцями, де народилася і виросла, де зустріла своє перше кохання.
Потяг прибув до невеликого районного містечка. Маргарита неквапливо йшла пероном, її ніхто не зустрічав.
Як давно вона не була в рідних краях. Потім сіла в автобус і поїхала до свого рідного села. Їхати треба близько години, і вона поринула у спогади…
…Того року Маргарита закінчувала десятий клас, була весна, і треба ж було їй закохатися у дорослого хлопця Олександра.
Він уже працював водієм та навчався заочно в інституті на агронома.
Перше кохання приходить не питаючи, увірвалося разом з весняним вітром, закружляла голову і їй і йому.
Якось непомітно любов заволоділа їх серцями, та так, що не могли жити один без одного.
Сашко розумів, що Маргарита ще дуже молода і чекав. Майже щодня зустрічав її після школи, примудряючись якось іти з роботи.
Дівчата заздрили їй. Він виїжджав на сесію, привозив їй книги та платівки. Дуже хотілося їй стати дорослою, закінчити школу та вийти заміж за Сашка.
– Рито, як же я тебе люблю, я насолоджуюся кожним твоїм поглядом, словом, усмішкою і кожною хвилиною, проведеною разом з тобою, – казав їй він, а вона сміялася від радості.
Якось Сашко повертався з чергової сесії додому, на автовокзалі чекав на автобус, сидячи на лавці. До нього підійшла молода жінка з маленькою дитиною на руках, яка спала, загорнута в тонке покривальце, було ще тепло.
– Не могли б ви доглянути мого синочка, поки він спить, мені потрібно купити квиток у касі до свого села.
– Звісно, подивлюся! А як звуть вашого сина, раптом прокинеться і галасуватиме…
– Сашко його звуть, Сашко, – відповіла жінка. – Втомилися ми з ним сьогодні, весь день на ногах, так що спить він.
– Треба ж, тезка мій. Я теж Сашко, – усміхнувся хлопець і обережно взяв згорток на руки.
Жінка поспішила до каси і зайняла чергу. Час минав, жінки не було, біля каси її черга давно минула, а вона не з’являлася.
Сашко кілька разів обійшов невеликий автовокзал, спитав касирку, але вона нічого не пам’ятала, стільки людей перед нею проходить за день. Жінка за сином так і не повернулася…
Підходив час його рейсу, він залишив у касі свою адресу на випадок, якщо хтось питатиме про дитину. Сподіваючись, що мати повернеться.
Не знаючи, що робити з маленьким Сашком, хлопець сів у свій автобус і поїхав разом з ним додому в село. По дорозі він думав про жінку:
– Куди вона пішла і що в неї трапилося? Яке б лихо не трапилася в її житті, всяке буває – розлучилася з коханим, або він її виставив, мало що сталося, але вона ж мати. Вона не повинна забути малюка, може спробує його знайти…
…Сашко підʼїжджав до свого села. Ось і зупинка. Хлопець вийшов з автобуса і попрямував знайомою вулицею додому.
Він дійшов до своєї хати, відкрив хвіртку і зайшов на подвірʼя.
– Мамо, я вдома! – гукнув хлопець.
За мить на ґанку зʼявилася мати. З відчинених дверей долинув аромат свіженького борщику.
– Сашко, ти сьогодні так пізно! – сплеснула руками мати. – Я тут борщику наварила свіженького, наваристого, і пиріжечків насмажила! Давай, швиденько заходь і…
Раптом жінка замовкла і уважно подивилась на згорток, який син тримав у руках.
– Господи, Сашко, це що ще таке?! – мати дивилась на сина і не розуміла, що відбувається.
– Звідки дитина? – здивувався і батько, який вийшов слідом. – Де ти її взяв?
– Мені його подарували, – сумно посміхнувся Сашко. – Пам’ятаєте, скільки я вас просив про братика? А тут таке диво віддали мені прямо в руки.
– Сашко, треба викликати когось, а раптом що… Ми не можемо його так просто залишити в себе, – переконували мати з батьком.
– Не треба нікого, нехай залишається у нас, буде моїм молодшим братом. Мабуть, щось трапилося в його матері, коли вона залишила мені дитину. А в нас буде добре.
Прокинувся малюк, мати розгорнула його і знайшла свідоцтво про народження Сашка. А в ньому лежала записка:
«Не шукайте мене, виховайте Сашка хорошою людиною. Я відмовляюся від нього».
– Оце так. Добре, що є його документ. Батько не вписаний, а мати – Валентина. Народився Сашко далеко від цих місць. От і нехай у нас живе, – казав Сашко.
Якось вони тоді викрутилися з того становища, і Сашко залишився у їхній сім’ї. Звісно розповіли куди треба, нічого не приховували. Дитину всиновили офіційно, хоч і було важко.
Усі раділи і визнали його своїм. Батьки в молодості хотіли другу дитину, але у них не вдалося народити, а Сашко теж просив братика, чи сестру.
Скоро вже і батько, і мати не могли натішитися на Сашка-молодшого. А малюка так ніхто й не шукав…
Сашко радісно розповідав Риті про молодшого братика, познайомив її з ним. Вони навіть гуляти брали його з собою.
– Так ось ти який Сашко-молодший! Привіт братику, – казала Маргарита, коли він знайомив її з ним. – Сашко, мені здається він на тебе навіть чимось схожий!
– Звичайно, схожий, він же ж мій брат! – усміхаючись радісно, говорив старший Сашко.
Не минуло й пів року відколи все село облетіла звістка. Сашка не стало. Переходив дорогу, машина зʼявилась нізвідки…
– Мамо, мені треба на поминки Сашка, – прибігла вся в сльозах зі школи Маргарита, поспішно переодягаючись.
– Сходи, дочко, – мати дістала з комода чорну косинку, простягла дочці.
– Горе яке, звичайно проведи. Попрощайся. Гарний був хлопець, добрий. Царство небесне йому. Хустку на голову пов’яжи, так годиться…
Після поминок Сашка, довго не могла прийти до тями Маргарита. Мати його тримала на руках маленького Сашка, казала їй:
– Ось залишив замість себе. Він як відчував, щоб ми не залишилися самі…
Маргарита думала, що її життя теж закінчилося, все потьмяніло довкола. Мати підтримувала, умовляла:
– Доню, ну не горюй ти так по ньому. На цьому життя не зупиняється, буде ще тобі щастя у житті, у тебе все ще попереду. Ось закінчиш школу, вступиш до інституту. Забудеться все згодом. Потрібен час…
– Мамо, я більше нікого не полюблю. Мені без Сашка недобре. Таких більше немає на світі.
На четвертому курсі інституту Андрію таки вдалося розбурхати серце Маргарити.
Звикала з часом вона жити без Сашка, рідше порівнювала всіх з ним.
Пам’ять про Сашка сховала вона в далекий куточок своєї душі…
Якось вдалося Маргариті зберегти цю пам’ять про своє перше кохання, нікому не відкриваючи душу, ні подружкам по інституту, ні Андрію.
Вже закінчуючи останній курс інституту, Андрій зробив пропозицію Маргариті, і вона її прийняла. Вона розуміла, Андрій добрий та дбайливий, саме такі якості були й у Сашка.
Проживши з чоловіком все життя, так і не відкрила йому своїх переживань з молодості. Вважала, що це стосується лише її, і з цим вона й піде у засвіти…
Маргарита вважала себе щасливою, адже на її шляху у житті траплялися тільки добрі та порядні чоловіки. За Сашком вона сумувала, любила його своєю любов’ю, відомою тільки їй. А з Андрієм жила, виховувала дітей, працювала та раділа, що чоловік любить її та цінує. А що ще потрібне жінці в житті?
…На цвинтарі Маргарита прибрала на могилках батьків, довго стояла, розмовляла з ними.
Потім прийшла до памʼятника Олександру. На могилі прибрано порядок. Поруч поховано його матір із батьком. Стоять квіти, щоправда вже засохлі.
Збираючись було йти, Маргарита почула тихий шелест листя, і озирнувшись, побачила чоловіка з букетом осінніх квітів.
Айстри довго живуть, айстри – квіти осені.
Чоловік запитливо дивився на Маргариту, видно було, що він напружує свою пам’ять, але згадати її не може
– Ви, мабуть, Олександр-молодший? – спитала Маргарита.
– Так, він. А звідки мене знаєте? Начебто ми не знайомі, – здивувався той.
– Ми знайомі, ще й як знайомі. Ми з Сашком гуляли з його молодшим братиком, тобто з вами. Просто ви не могли мене пам’ятати, надто малим були…
– Значить ви – Маргарита? Батьки все життя згадували вас із теплом і шкодували, що рано пішов Олександр. Мати казала, що Сашко був би дуже щасливий із вами. Ви у когось живете тут у селі?
– Ні, я поїду в район автобусом, там у мене живе рідна сестра з чоловіком. А через два дні поїду додому, квиток на поїзд у мене придбаний…
…З цвинтаря Олександр молодший відвіз Маргариту машиною до її старшої сестри в райцентр.
Вони розмовляли про Сашка всю дорогу.
Нарешті Маргарита звільнила свою душу від переживань, про які не могла нікому розповісти…