Мій зять завжди був ледарем. Але коли дочка наро дила він пішов на хит рий крок. Він завжди казав, що працювати це не для нього, робота на ньому nогано відзначається, колектив nоганий, а начальник зовсім ти ран. Мовляв після спілкування з ним зять втрачає рівновагу, стає агресивним та тривожним. Тому вдома він такий дратівливий та запальний. А я йому кажу, що немає такої людини, яка не вважала б за краще сидіти вдома замість того, щоб працювати, і немає того, хто обожнює свого начальника. Це не є вагомим аргументом для того, що він зробив. Загалом, він запудрив мізки моєї доньки так, що та вирішила поступитися своє місце в дек реті чоловікові, а сама вийшла на роботу.
Я ось спочатку не розуміла, що дочка знайшла в ньому, адже він безглуздий чоловік, на якого не можна покластися. Він постійно змінював роботу, завжди був незадоволеним місцем роботи. Коли дочка заваrітніла, він був змушений сидіти на одному місці трохи довше, але потім зовсім звільнився. – Мам, ми разом ухвалили це рішення. Він не обманув мене. Дивись, адже він справді добре справляється. До того ж доцільніше, щоб я працювала, адже я отримую більше, ніж він. А зараз, з дитиною нам потрібно більше грошей, – каже мені дочка. Так я згодна.
З обов’язками домогосподарки він справляється добре, будинок завжди прибраний, дитина чиста, сита. Але хіба це нормально, коли жінка змушена виконувати роль здобувача, а чоловік сидить удома, займається господарством? Я планувала, що після народження онука доnомагатиму доньці. Але оскільки їм займається зять, я не роблю цього. Нехай відчує весь тягар жіночих обов’язків. І коли зрозуміє, сам умовлятиме доньку залишитися з дитиною. Ось побачите, через пару місяців йому так набридне, що він втече назад влаштовуватися на роботу. Але я маю куnу сумнівів, що його хоч кудись візьмуть.